Великоберезнянська
районна бібліотека для дітей
"Веселка дитячого фольклору"
Методико–бібліографічне
видання
смт. Великий Березний
ББК 78.5 (4Укр-4Зак)
В - 38
Мета видання: Прагнення зробити фольклорні скарби якомога ближчими й зрозумілішими сучасній дитині, показати практичне застосування різноманітних форм і жанрів народної творчості.
Матеріал підготували:
М.Ю.Ганусин;
Є.С. Кувік.
Відповідальний за випуск:
О.Ю. Костенко –
директор ЦБС.
© Великоберезнянська районна
бібліотека для дітей
Дитячий фольклор – це невід’ємна частина етнопедагогіки. За його допомогою протягом століть формувалися естетичні смаки дитини, закладалась морально – етична основа її особистості, розумові здібності та фізичний розвиток.
Одразу по народженні дитина чує від мами лагідні слова колискової пісні, робить перші кроки під потішки й забавлянки, вчиться говорити, повторюючи слова улюблених пісеньок. Підростаючи долучається до скарбниці народного досвіду через календарно – обрядову поезію: колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, обжинкові пісні, вчиться шанувати освячені віками традиції, найвищі людські цінності, сповнюється поваги до праці як запоруки чесного життя.
Дитячий фольклор існував і певною мірою продовжує існувати як суттєва частина загальнонаціональної народної творчості, відбиває, як і інші її види, динаміку її життя і розмаїття форм.
Народні колискові пісні – кожного, хто їх чув, задаровують ніжністю, безпосередністю, простотою, художньою досконалістю. У них вся материнська любов, світ добра, краси і справедливості, який кожна мати, кожен народ прагне виплекати в юних душах.
Леле, леле, лелесенько.
Засни ж, моє малесеньке.
Будеш легко, сину, спати –
Будеш здоров уставати.
Леле, леле, лелесенько,
Засни ж, моє малесеньке.
Спілкування дорослих з малятами за допомогою художнього слова не обмежується колисковими піснями. Дитині потрібні не лише ніжні, лагідні звуки колисанки під ритмічне погойдування колиски. Їй потрібна активність, яка б розвивала рухи, мислення, викликала жвавість, бадьорість, радісний настрій.
І тим з видів такого спілкування стали забавлянки (утішки) – коротенькі пісеньки або віршики, поєднані із своєрідними вправами і покликані зміцнити дитину фізично, підтримувати радісний, бадьорий настрій.
Печу, печу хлібчик
Дітям на обидчик:
Маленькому – менший,
Старшому – більший,
Шусть у піч!..
Ой чук, чук, чук,
Наловив дідо щук!
Баба наварила,
Діда накормила.
У житті дитини основним і доступним видом діяльності, важливим засобом духовного й фізичного виховання виступає гра – чи то рухлива, чи з елементами драматизації. Найдавнішими за походженням є хороводні драматичні ігри, що супроводжуються дитячими ігровими пісеньками. Основними персонажами в них виступають птахи та звірі. Дитячі пісеньки поєднують розумовий розвиток дитини з фізичним, формують важливі моральні якості дитини – повагу до людей, любов до свого народу, мови, до своєї землі й народу.
Я жмурюсь, заплющив очі.
Всі ховайтесь, хто де хоче!
Вмить розбіглась дітвора.
Йти шукать мені пора.
Більш не буду я чекать:
Раз, два,три – іду шукать
Танцювала баба з дідом,
Загубила торбу з хлібом,
Гірке моє танцювання,
Загубила харчування.
Казки, як і більшість фольклорних творів, сягають своїми витоками стародавньої міфології. Казкові сюжети переходили із покоління в покоління без особливих змін, оскільки вони виступають волами загальнолюдських моральних цінностей.
Казки впливають на моральне виховання дітей, прищеплюють любов до природи, бажання її охороняти...
Цікавий пласт фольклору – легенди й перекази, які розрізнюють між собою і відрізняють від казок вірогідністю зображеного, наявною частиною фантастичного й реального в них.
Від легенд слід відрізняти міфи. Українські міфи дуже тісно пов’язані з хліборобським побутом наших предків. У них переважає прославлення родини, небесних світил, природних явищ: сонця, місяця, зір, дрібного дощику, вітру та ін.
Заклички й промовки пов’язані з вірою давньої людини в магічну силу слова. Розвиваючись, народ поступово втратив цю віру, однако рудименти таких уявлень лишалися жити серед дітей.
Не йди, не йди, дощику,
Дам тобі борщику.
У глинянім горщику.
Поставлю на дуба –
Дуб повалився,
Горщик розбився.
Чорногузе, дядьку,
Зроби мені хатку,
і ставок, і млинок,
і цибулі грядку!
Хоч заклички й промовки тісно пов’язані з природою, її розквітом і приурочувалися до певних періодів року, проте вони не обмежені вузькими рамками календаря. Серед творів дитячого репертуару, які виконувалися тільки, скажімо, на Новий рік, слід назвати колядки та щедрівки.
- Я дівчинка маленька,
спідниченька рябенька,
чобітки коркові,
будьте з празником здорові!
- Я маленький хлопчик,
зліз на стовпчик,
з мішком походжаю,
колядку збираю.
Вечір добрий!
Дайте пиріг довгий!
З усіх жанрів дитячого фольклору чи не найбільш «дитячим» є прозивалки.
у прозивалках, цій своєрідній формі самовираження, яскраво виявилися особливості дитячої естетики, безпосередність дитячої реакції в момент сварки чи суперечки на слова образи, жести, гримаси, а то й дії.
Антоне, Антоне,
Собака втоне!
Тягни за вушка –
Буде добра юшка.
Федя – медя з’їв ведмедя,
Упав в яму, кликав маму.
Дітям завжди подобалися й скоромовки. Переймаючи від старших, вони легко їх запам’ятовували і залюбки розважалися ними.
Мишка раз прийшла до кішки,
Уклонилась кішці в ніжки.
Кішці – смішки,
Мишці – нітрішки.
Всіх скоромовок
не перескоромовиш,
не неперевискоровиш.
Важливим моментом дитячої гри є справедливий розподіл ролей серед учасників. У дітей для цього існують різні способи: вимірювання на палиці, вимазування крейдою чи сажею палиця і згадування його в стуленій у кулак руці та ін. Поділ на партії відбувався за допомогою Жеребцових промовок. Але найпоширенішим способом розподілу ролей у грі є лічилки.
Бігли коні під мостами
З золотими копитами.
Треба стати погадати,
Що тим коням їсти дати.
Прислів’я та приказки – це короткі влучні вислови, що є узагальненими висновками з життєвого досвіду. Відрізнити прислів’я від приказок можна хіба що за тим, що прислів’я значно ширші від приказок, бо містять певні висновки і є в основному двочленними реченнями.
Приказки:
¯ Мудрим ніхто не вродився, а навчився.
¯ Ніколи не кажи «Не вмію», а говори: «Навчуся»
Прислів’я:
¯ Людина без знань однако, що гриб: хоч на вигляд і міцний, а за землю погано тримається
Багато спільного з прислів’ями і приказками мають – загадки. В дитячому середовищі загадки надзвичайно популярні. В них – народна мудрість виховання й розумового розвитку дитини. Загадки розвивають увагу, кмітливість, винахідливість, логіку мислення, їх відгадування спрямоване на формування позитивних емоцій дитини.
Хто говорить мовчки?
Язика не має, а розуму навчає?
(Книжка)
Вийшла звідкись гарна дівка,
На ній стрічка – семицвітна;
А де з ріки воду брала,
Там коромисло зламала
(Веселка)
Багатство художнього світу народної поезії було джерелом натхнення для українських письменників. П.Грабовський так писав про фольклор «Се – джерело, з якого на здоров’я довго ще будуть пити нащадки. Влучність вислову надзвичайна, а стислість просто не передатна!» Справді, вироблена й культивована протягом віків система фольклорних жанрів стала тим грунтом, на якому зросли жанри мистецтва, пов’язані зі словом, - насамперед література й театр.
Без фольклору неможливо уявити виховання дитини, адже у різноманітті жанрів записана багатовікова мудрість, викладено норми народної моралі.
Використана література:
1.Багмет А., Дащенко М., Андрущенко К..
Збірка українських приказок та
прислів’їв: репринтне відтворення вид. 1929р.. – К.: Техніка, 2002. – 224с. – (народні джерела)
2. Дитячий фольклор /Упоряд. І передм. Г.В. Довженок; іл.. худож. Ю.І.Криги. – К.: Дніпро, 1986. – 304с.
3. Українське народознавство: Навч. посіб. /За ред.. С.П. Павлюка. – 3-тє вид., випр..- К.: Знання, 2006. – 568с.
4. Українська дитяча література: Антологія / Вступна ст.. та упорядкув. Л.П.Козачок. – К.: Вища школа, 2002.- 519с.
5. Рідне слово. Українська дитяча література: Хрестоматія: У 2-х кн.
Кн.1/Упоряд. З.Д.Варавкіної, А.І.Мовчун, М.Ф.Черній. – К.:Либідь, 1999. – 400с.
6. Українські приказки, прислів’я і таке інше Уклав М.Номис / Упорядкув., прим. Та вступна ст.. М.М. Пазяка. – К.: Либідь,2003. – 352с.
7. Просяник І.
Українська пісня // Журавлик.- 2012. - №10.-ст.10
8. Вдовиченко Н.Я.
Фольклор народів світу. – Шкілна бібліотека. – 2010. - №4. – С. 86 -88
9. Закувала зозуленька: Антологія укр.. нар. Поетична творчість /Вступ. Стаття, упоряд. Та приміт. Н.С.Шумади. – К.:Веселка, 1988. – 510с.
10. Колядки Закарпаття /Упоряд. Вст.. слово запис і підгот. Текстів Ю.Д.Туряниці. – Ужгород: Карпати, 1993. – 192с.
11. Лановик М.Б., Лановик З.Б.
Українська усна народна творчість: Підручник.- 3-тє вид. - К.: Знання – Прес, 2005. – 591с.
Немає коментарів:
Дописати коментар