Літературно-художній вернісаж
НА ДОЗВІЛЛІ НЕ СУМУЙ -
ПРОЧИТАЙ ТА ПОМІРКУЙ
смт.
В.Березний
2014 рік
Редьярд
Кіплінг “Мауглі”
Мауглі – маленьке людське
дитинча, яке одного разу теплого літнього вечора увійшло до лігва вовків.
Батько Вовк і Мати Вовчиця дуже полюбили його і прийняли в свою родину. Зграя
дала згоду – і хлопчик ріс серед вовченят, немов серед рідних братів і сестер.
Дика природа оточувала Мауглі. У хлопчика були вчителі, які викладали йому
по-різному і лише свої“предмети”. Справедливий і відважний Батько Вовк, трохи
вайлуватий, але добрий ведмідь Балу, чорна пантера Багіра, великий слон Хатхі –
усі вони люблять людську дитину, вчать її різним (суворим, але справедливим)
Законам Джунглів, він навчився говорити дуже важливі слова: “Ми з тобою однієї
крові…”. У цьому були єдині усі звірі. Незважаючи на різні характери, вони
завжди могли об’єднатися і допомогти один одному у скрутні часи. Ця єдність дає
сили Мауглі приручити Червону Квітку і здолати Шер-Хана.
Тваринам – героям книги –
Кіплінг надає суто людських рис: здатність розмовляти, думати. Але до того ж
він настільки майстерно описує їх поведінку, спосіб життя, що читачі не тільки
захоплюються незвичайним сюжетом, а й дізнаються багато нового про тварин. У
дивовижних описах вони постають перед нашими очима, здається, ще трохи – і
можна буде руками доторкнутись до барвистого візерунка на спині Каа, чорної
шовковистої шерсті Багіри.
Марк
Твен “Пригоди
Тома Сойєра”
Том Сойєр – звичайний
хлопчик, пустун і бешкетник. Виховується він у тітки – сестри покійної матері,
яка всією душею любить хлопчика, хоч і карає інколи, і все одно жаліє. Життя
Тома не можна назвати безтурботним, проте воно сповнене пригод, світла та
маленьких радощів. Він уміє в зовсім простому, буденному бачити незвичайне,
таємниче. Тому нові дивовижні можливості відкриває перед ним і вирваний зуб,
який йому вдається вигідно обміняти, і завдання тітоньки Поллі побілити паркан,
який замість нього вибілили його товариші. Так покарання він зумів
перетворити на втіху. Будь-який предмет побуту – ключ, гайка, грудка крейди,
мідні клямка, собачий нашийник – завдяки його вигадці і уяві – все тут
незвичайне. Він безтурботний, неслухняний хлопчик, який може утнути будь-які
капості. Інколи прогулює уроки в школі, грубо поводиться з тітонькою, може
бешкетувати, але разом з тим цей бешкетник і зірвиголова – добрий, турботливий,
благородний, сміливий і мужній, правдивий і чесний. Одне слово, такий як і
багато його однолітків. А бешкетує він не зі зла, а тому, що він невиправний
мрійник, любить вигадувати різні пригоди, щоб життя було веселішим і цікавішим.
Зустрівшись із жорстоким світом несправедливості, який існує у дорослих, Том
залишається порядною людиною та вірним другом. Разом зі своїм другом Геком він
без страху занурюється у світ пригод – пошуки скарбів, втеча із дому, і навіть
кохання…
І. Франко “Фарбований лис”
Казка розповідає про Лиса
Микиту й інших мешканців лісу. У ній змальовано життя тварин, але тварини в ній
зображені дуже схожими на людей. Вони вміють говорити, мають людські почуття,
роблять певні вчинки тощо. Тому вже з перших рядків ми розуміємо, що сенс цієї
казки не тільки в зображенні певної події, а й у тому, щоб навчити чогось читачів.
В образах тварин ми одразу ж упізнаємо типи людей, які часто зустрічаються нам
у житті. Лис Микита став царем над звірами. Як йому це вдалося? Лис Микита
всього домігся своєю хитрістю! Тікаючи від собак, він упав у діжку з фарбою, а
потім розповів усім, що він не проста тварина, а виліплена самим святим
Миколаєм з небесної глини. Всі повірили Микиті – так він і став царем. Але
царювання Микити тривало недовго: його викрили, коли він почав дзявкати
по-лисичому. На Микиту очікувало дуже суворе покарання за його підступність і
брехню…
Антін Лотоцький “Михайло-семиліток”
Про минуле нашого народу,
про героїчну боротьбу проти печенігів, про незвичайну силу і мужність руських
воїнів, князів дізнаємося з цього оповідання. Михайлик – син князя Володимира.
Маленький ще був князенко, а вже вмів добре стріляти з лука, їздити на коні. “Славний
був лицар князенко Михайлик–семиліток. Батько його дуже любив, любив його й
увесь нарід”. Були у хлопчика незвичайні здібності: він бачив і чув те, що
ніхто не бачив і не чув. Навіть ворожбити казали печенігам, що їм ніколи не
здобути Києва, поки там знаходиться князенко: “Се його побут у мурах міста
не дає вам здобути Києва”. І вирішили печеніги просити князя віддати їм
Михайлика у заставу. Не міг князь погодитися на це, зібрали віче, яке спочатку
теж було проти. Та чорні духи зробили своє діло – народ погодився віддати
Михайлика.
Усе це чув хлопчик і дуже
засмутився через те, що люди не розуміли, що своїм рішенням готують свою
загибель. Михайлик зробив свій вибір: залишив рідний дім, родину, прирік себе
на вигнання, “аж поки весь нарід не прийде до свідомості”, хто він і яка в
нього сила. А перед від’їздом він звільнив рідне місто. Пролетів серединою
ворожого табору. “І що махне мечем по правий бік, - то ворог, як
зрубане дерево, паде; що махне мечем по лівий бік, - то ворог, як підкошена
трава, стелиться”.
А потім поїхав Михайлик
далеко-далеко, поставив Золоті ворота і стереже їх до слушного часу.
Іван Нечуй-Левицький “Запорожці”
Казка розповідає про страшні
пороги на Дніпрі. Щоб подолати їх і потрапити в море, треба було великого вміння
і сміливості. Карпо Летючий якраз і був чудовим лоцманом, але йому не
поталанило. Його байдак розбився, і він потрапив у підводне царство, де була
зачарована Запорозька Січ. Карпо Летючий був нащадком славних запорожців –
високий, чорнявий та кучерявий, ще й до того сміливий. Добре знав усі
дніпровські пороги змалку. Лоцманський отаман дуже любив Карпа й настановив
його головним керманичем, незважаючи на молодість того. але все ж страшний
шторм переніс його у зачарований світ підводної Січі. Там його знайшли підводні
козаки. І вони розказали, як зруйнували Січ, характерники (чаклуни) зачарували
її всю – з островом, з козаками – і тепер вона тут…
Григір
Тютюнник “Дивак”
Автор описує хлопчика, який
є незвичним для свого оточення. Малий Олесь милується природою, обожнює
малювати. Його приваблює чистота і недоторканість снігу, на якому хлопець
виводить свої малюнки. Григір Тютюнник навмисно обирає зиму як тло подій. бо
саме взимку є холодна тиша, тиша і сніг. Їх подовгу слухає вразливий Олесь,
замість того, щоб жити за правилами, написаними іншими людьми, бо вони йому не
підходять. Він не розуміє, чому потрібно робити те, чого не хочеш. Благородний
Олесь не сприймає суворий закон буття “або ти, або тебе” і не хоче
жити за ним. Замріяний, він вибачає, коли з ним поводяться несправедливо і
огидно. Коли енергійний та експресивний однокласник Федько Тойкало вдарив його,
але Олесь не став заводити бійку, лише повернувся і пішов. Але одразу вибачив
його і був дуже радий – теж незвична реакція – коли Федько, відчувши, що зробив
неправильно, ні за що вдаривши Олеся, вибачився і навіть у знак примирення дав
Олесю пирога.
Дід Олеся, Прокіп – це
людина з великим життєвим досвідом. Він намагається навчити хлопця як жити і
змагатись за життя, за місце під сонцем. “Щоб було тепло, треба привозити
дрова, щоб їх привозити, треба бити коней, щоб вони йшли”, - наставляє дід. Але
це не влаштовує хлопчика.“Адже їм боляче”, - відповідає Олесь, коли дід б’є
батогом по конячих спинах. А ввечері, вдома, дід із жалем каже матері: “В
тебе він, Наталко. Дивак…Затопчуть його… Бо воно ж як деревце в пагоні…”.
Антон
Чехов “Хамелеон”
Хамелеон – це ящірка, яка,
пристосовуючись до змін навколишнього середовища, змінює колір.
Звичайно, у маленькому
містечку, де відбуваються події чеховського оповідання, мова не йде про
зоологічні дослідження. І навіть не про плазуна мова, а про звичайнісінького
собі собаку невідомого хазяїна, цуценя, що опинилося в центрі подій на майдані
і, захищаючи себе, вкусило за палець брутального, дуже гомінкого чоловіка. І
ось починається з’ясування, а чий же це собака?
Даніель Дефо “Робінзон
Крузо”
Ця книга, відома усьому
світові. Вона дуже швидко стала популярною у читачів усіх країн, була
перекладена майже всіма мовами світу. В основу сюжету покладено історію
шотландського матроса Олександра Селькірха, який прожив на безлюдному острові
Ма-а-Тьєрра у повній самотності 4 роки і 4 місяці.
Робінзон Крузо був звичайнісінькою людиною. Він
не відзначався якимись особливими талантами. Його вчинки зрозумілі кожному, а
його роздуми та життєві принципи викликають співпереживання. Людина, яка
посідала не дуже важливе місце у суспільстві, яка звикла жити, користуючись
надбанням свого часу, потрапляє у таке становище, в якому не має можливості
жити у звичних умовах. Герой перебуває у скруті, майбутнє лякає його.
Відірваність від цивілізації здається йому гіршою за смерть. Його охоплює
відчай. Проте, з часом, Робінзон вимушений замислитись про те, як залишитися
живим на цьому безлюдному острові, і відчай змінюється на надію…
Немає коментарів:
Дописати коментар